Герої посеред нас

Спекотний літній день не обіцяв нічого нового. Він був схожий на десятки минулих і ще сотні тих,що будуть попереду. Усе дуже одноманітне, звичне та рутинне. Мабуть, тому, що це місце не передбачає відхилення від норми. Тут головне своєчасність та дотримання плану, навіть запізнення у декілька хвилин  вселяє неспокій та може змінити сотні людських життів. Це залізничний вокзал великого міста.  Тільки тут одночасно зустрічаються болючі  сльози від розлуки та краплинки щастя від нової зустрічі.

Так було і того дня. Всі люди кудись поспішають,  у кожного свої проблеми. Вони не озираються навколо, а тільки зосереджені на власних справах. Єдиний, для кого весь цей рух нічого не означає - це чоловік літнього віку, який мирно спить на лавочці. Здавалося, що все життя  просто пробігає перед ним, а він цього і не помічає. Його брудний, пошарпаний одяг, старенька паличка і пакет на якому він спав, зразу видавали, що жилося йому дуже нелегко.  Чоловік час від часу прокидався, роздивлявся по сторонах і знову засинав. Це була маленька людина у великому і шумному місті. Здавалося, його ніхто не помічає, окрім маленьких дітей, які ніяк не могли зрозуміти, чому людина спить на вулиці і не має власного житла.

-         Мамо,  ну чому цей чоловік тут лежить, не може бути, що у нього  немає родичів, - не вгамовувалася шестирічна дівчинка,  – а де ж він ночує, чим снідає, де готує собі їжу?

-         Не хотів працювати як всі, тому так і  живе.  Не звертай уваги, не треба тобі на нього дивитися і тим більше його боятися.

Мама взяла донечку за руку і на всякий випадок відвела подалі від лавки.  Та навіть в цьому не було потреби. Безхатько нікому не заважав, до людей навіть не наближався. Він поринув у сон і, можливо, йому снилося зовсім інше, щасливе і безтурботне життя.

А це вже інший чоловік, який впевнено йшов по вокзалу. В його погляді читалася зверхність, він оглядав людей з ніг до голови і поводився так,  ніби саме від нього залежить, чи зійде сьогодні сонце і чи Земля буде обертатися навколо осі. Та людям навколо було байдуже і до нього . Вони уважно вслухалися в оголошення про прибуття поїзда, по декілька разів перевіряли проїзні документи.  Але цей чоловік все-таки звернув на себе увагу, коли підійшов до безхатька і…почав його бити. Той спочатку не зрозумів, що сталося, тому просто  закривав обличчя руками і мовчки ховався від побоїв. Нападник вирішив, що цього не достатньо і почав виривати із його рук металеву паличку. Це йому вдалося майже одразу, обезсилений чоловік просто не міг пручатися. Тоді з усієї сили бив його по спині, нирках, хворій нозі, в його очах палала лють та ненависть, це вже не була людина, а справжній пробуджений звір. Цього не витримав метал і почав згинатися.

-         Ти чого тут розлігся! Будеш мені людей лякати! Вставай і забирайся звідси!- кричав чоловік.

-         Я просто хотів спати

-         Вдома будеш спати! Скільки разів повторювати, забирайся звідси!!!

Для більшої переконливості він додавав стусанів. Потім  чоловік взяв декілька секунд перерви, повернув паличку безхатьку, а потім знову забрав  її зі словами:”Давай порівняю”. Старенький віддав, мабуть не знав, що вирівнювати її будуть на його тілі.  Так тривало ще 5 хвиилин. Навколо стояли налякані люди і мовчали. Тільки декілька старших чоловків наважилися зробити зауважання. Коли нападник пригрозив палицею і їм, вони замовкли.  

Не знаю скільки би тривало все це, якби не молода жінка років 30-ти. Вона з’явилася нізвідки, зразу підбігла до чоловіка і почала виривати палицю з його рук. Ніщо її не лякало: погрози, можливі побої чи загроза для власного життя. Вона прийшла, щоб захистити слабшого. Жінка декілька разів у строгій формі намагалася поставити кривдника на місце, звертала увагу людей на все, що відбувається, коли це не допомогло, попросила викликати поліцію. На жаль, навіть і для цього сміливця не знайшлося. Коли ж охоронці порядку нарешті прибули, вони вивели чоловіка за межі вокзалу і …відпустили. Це означає, що кожен із нас може зустрітися із цим нелюдом  і впасти в його немилість. Що буде далі – страшно подумати.

Я не знаю, хто ця жінка, де вона живе і чим займається. Але судячи з її вчинку,  я можу сказати: у неї незламна сила волі, загартований характер та безстрашність, яка читається у її очах. Вона справжній герой і наша країна має ким пишатися. Адже не тільки на війні ми доводимо свій героїзм, це можна зробити і в мирному житті. Треба просто вміти у будь-якій ситуації залишитися людиною.  Бо правду кажуть, що у темні часи дуже добре видно світлих людей.