Я плакала завжди на самоті...

Я плакала завжди на самоті

І заливалась горем  я сповна

Ніщо не втишить біль в мені

Ані ковток солодкого вина.

Роки знайомства вже давно пройшли

Лишилась відданість й повага

Я знаю: нерозлучні ми

І в серці незгоєма рана.

Я шанувала вас, як маму,

Я вірила словам усім

Людину замінили ви кохану

І лиш не вірили в діагноз лікарів.

І хоч роки пройдуть безпинно,

І хоч колись зів’яне час

Я не забуду ні хвилини,

Яка була колись у нас.

Я вам бажаю бути з Богом,

Бо ви достойні цього вже давно.

Дарую лиш багато молитов вам

І ми побачимось колись же все одно.