Вона

Вона іде на зустріч вітру

Вона іде не стишуючи крок

Немов летить по білому повітрі

Убрана у букет з нев’янучих квіток

Вона – не все, Вона – не  Україна

І не найвища серед всіх зірок

Вона не є свята, Вона – проста Марія

Вона не вбрана у чужий вінок.

Вона уміє плакати як всі

Вона уміє як і всі грішити

І біль і страх несе вона й жалі

Та вміє як не всі вона любити.

З її очей знов падає сльоза,

А доля серце вирвала їй двічі.

Сльоза то болю смутку, каяття

Смерть заглядає в друге їй у вічі.

Вона все стерпить, переможе

Здолає біль і самоту

І сльози втерти вона зможе

Бог ж не залишив її саму.

Вона знов йде на зустріч вітру

І знов не стишуючи крок

Пливе по білому повітрі

І знов життєвий вчить урок.

                                                КММ