Не забуваймо...

Невже забули кров пролиту?

І сльози матері забули?

І тіло прапором покрите,

У нашій пам’яті минуло.

Знов суперечка,влада, гроші,

А в когось сина вже нема.

І десь вдова цілує мощі,

Бо чоловіка забрала війна.

Війна у серці, в центрі у столиці,

Де діти йшли без захисту й меча.

І їм хотілося води з криниці,

І ще хотілось, щоб любов була.

Але з мільйонної країни

Героїв є лиш 100 людей,

Які в самий розпал руїни

Лишили сім’ї і дітей.

Вони пішли нам всім за волю,

За нашу правду,світле майбуття.

Вони країні підкорили долю,

Лишивши в Києві життя.

Хвилини пам’яті вже всі забуті

 І кача,що пливе в Тисині

Навік буде в журбі окута,

Бо ми під неї проводжали сина.

Усе пройшло і істина одна -

Бо час іде і все минає.

Лишились пам’ять і слова

“Небесна сотня не вмирає”.