Дощ хотів забрати весь біль
Вона бажала збудувати життя,
А Ви пішли не почувши “постій”
Дощ падав і стирав всі гріхи,
А вона йшла спокійно і тихо.
Вона не читала чужі листи
І не бажала нікому лиха.
Їй не вистачало Любові
Теплих слів і ЇЇ усмішки.
Хоч часу пройшло вже доволі
Біль не минув ні трішки.
Вона ішла як дощ упав,
Коли боровся з сонцем в герці.
Та навіть дощ тоді не знав,
Що коїлося в її серці.
Б.Л.О.
Немає коментарів:
Дописати коментар