Зарваниця запрошує на відпочинок з Богом

Хто не мріє про яскраве літо: насичене пригодами, новими друзями та яскравими враженнями. Щороку такі канікули обирають сотні дітей, які вирушають до Зарваниці. У цьому місці ніколи не доводиться нудьгувати, адже влітку тут звідусіль лунає дитячий сміх, не втихають слова пісень і звуки бансів. Кожного року Зарваниця збирає дітей, щоб подарувати їм веселий і неймовірний відпочинок з Богом.

Уже вдруге в Зарваниці проходить християнський табір "Веселі канікули з Богом", який організовує комісія у справах молоді Бучацької єпархії. Цього року в рамках табору, Марійський Духовний центр відвідало 70 дітей віком від 9-17 років. Усі вони переважно з Бучацької єпархії, але при попередній реєстрації долучитися може кожен охочий. "Насичений відпочинок для дітей гарантує команда з семи аніматорів з Хоросткова і Чорткова. Всі вони є учасниками Школи християнського аніматора. Крім цього, разом з дітьми постійно перебувають троє священиків", - розповідає голова комісії у справах молоді Бучацької єпархії о. Мар'ян Лемчук. До того ж комісія кожного року організовує для дітей зустрічі з іспанською молоддю. Остання така зустріч проходила у Більче - Золотому. 

Програму табору складають аніматори, які дбають про те, щоб жодна дитина не  нудьгувала. Стандартно кожен день розпочинається з молитви, обговорення Євангеліє, приватних роздумів. Темою цього табору є слова Папи Івана Павла ІІ: "Не бійся", тому під час щоденних конференцій діти мають можливість висловитися і обговорити важливість цих слів. А далі день наповнений іграми і веселощами. Діти грають у "Велику гру", співають пісні під гітару, танцюють банси, отримують подарунки від "таємного друга", щоденно проходить квест і різноманітні майстер- класи. Особливе місце відведене для спорту. За фізичне виховання відповідає о. Петро Панасюк з Хоросткова. Саме він кожного ранку збирає дітей на зарядку, грає з ними в ігри і заохочує вести здоровий спосіб життя. Хоча у таборі діти дуже різні, у кожного свій характер, звички, своя ментальність, тут намагаються до кожного знайти підіхід.  А на запитання: "Чи не сумують діти за домом і чи не плачуть за батьками"? -  о. Мар'ян відповідає: "Плачуть і сумують усі, особливо в останній день, але тільки через те, що не хочуть покидати табір".

Більше 20-ти років у Зарваниці проходить табір "Сарепта". Його організовують отці- редемптористи з парафії Матері Божої Неустанної Помочі (м. Тернопіль.) Вони мають власну школу аніматорів, які розробляють програму цього табору. Зараз у Зарваниці перебуває 40 дітей віком від 9 до 11 років. Усі вони з парафії МБНП у м. Тернопіль. "Разом з дітьми працюють 10 аніматорів, які закріплені за певною групою. Є заїзди з дуже малими дітьми віком 6-9 років. Деякі з них ще навіть не ходять до школи, але вже побували у нашому таборі", - розповідає аніматор Вікторія Сас.

Програма табору постійно змінюється, кожен день має свою тему, яка розкривається і плавно переходить в іншу. Звичним для дітей уже стала молитва, руханка, спортивні ігри, банси, квести і робота в групах. Особливо дітям подобається грати в "Хто зверху". Крім цього працює багато гуртків, для того, щоб кожен міг обрати те, що його зацікавить. Хлопці надають перевагу спортивному гуртку, де вони можуть побігати і пограти в різноманітні спортивні ігри. Дівчата зазвичай обирають гурток "Фітнес", "МастерШеф" чи "Hand Made". Крім цього, для дітей організовують екскурсії Марійським Духовним центром, розповідають про кожен храм. Ввечері, перед сном, на дітей обов'язково чекає цікава програма. Вони можуть брати участь в конференціях, обговорювати теми, які їх найбільше цікавлять, також відбувається представлення груп. "Дуже важливо, щоб кожна дитина мала змогу висловитися", -  наголошує Вікторія Сас. Під час табору дітей намагаються привчити до самостійності, вони самі прибирають у своїх кімнатах, слідкують за чистотою у будинку. Особливою є остання ніч. Тоді усі учаснки вирушають разом на ватру, співають пісні і розмовляють.

Тихенько потріскує вогонь і зовсім неохоче йому піддається остання гілочка. Так само неохоче збираються додому діти. У галасливих приміщеннях вмить запановує тиша і сльозами з дощу прощається з ними Зарваниця. Та вже зовсім скоро дитячий сміх знову наповнить кожен куточок Марійського Духовного центру, який радо запрошує на відпочинок з Богом.

Що сильніше від зброї?

Він лежав у лісі вже п’ятий день, без їжі, без води, без будь-яких медичних засобів, навколо були лише мертві тіла побратимів.  Гангрена знищувала його тіло, кругом чулися лише вибухи градів, постріли та свист куль. Тоді смерть літала у повітрі, а зброю не можна було відпускати з рук. Був серпень 2014 , літо скроплене кров’ю  і сльозами українців . Він розумів, що потрапив у пекло і починає повільно вмирати, але змушував себе боротися, не втрачати віри , тому знову і знову складав руки до молитви.

Тепер завдяки його життєвій історії, я теж знаю, що сильніше від зброї. Хоча коли вперше почула про нього,  мені здалося, що зброя чи не найслабший засіб боротьби. Вона не може протистояти вірі, любові, силі слова та молитві.  У цьому я переконалася, коли прочитала історію одного мужнього і нескореного Героя.

Володимир Донос – вчитель фізкультури  із Полтавщини . Він працював військовим санітаром у 42-ій бригаді, яку направили в Іловайськ. Тоді розпочалася його боротьба за життя, за можливість ще раз побачити дружину і двох дітей, за мрію повернутися додому. Ті п’ять днів у лісі він пам’ятає досі, як викопував хробаків із землі, ловив мух, коли почався жар закопувався у холодну землю, щоб остудитися. А десь дуже далеко, за сотні кілометрів від болю, сліз і страху молилася його дружина.  Я не знаю, які слова вона тоді промовляла, що казала Богу у своїх звертаннях. Та Він почув.

Володимира знайшли і доправили в донецьку лікарню, але там допомагати відмовилися як і в п’яти наступних. Медперсоналу не сподобалося, що він українець.  Прийняла його лише одна клініка, але й там спочатку запитали:               “Чому ти не вмер?”.  Далі було 17 днів у лікарні, полон та обмін, про який повідомив сам президент. Уже, обіймаючи дружину, він розумів, що вижив завдяки її молитвам та своїй вірі. Адже навіть там, у лісі, Володимир складав плани на життя,  уявляв як побачить дітей, навчиться  ходити з протезом, мріяв про те, що зовсім скоро буде знову працювати на своєму городі.  Такі думки  вселяли надію, дозволяли вірити, що все ще буде добре, по-іншому просто не може бути.

Його приклад  вчить нас завжди довіряти  і покладатися на Бога та ніколи не переставати вірити в себе. Молитва і віра – це наша найсильніша зброя. Завдяки їй втихають життєві бурі, поволі зупиняється нестримний вітер змін, а в серце приходить спокій і любов.  Тоді неважливо, що відбувається навколо, скільки пострілів лунає щохвилини, де вибухне граната вже за кілька секунд. Бо є щось набагато важливіше і сильніше від усього цього.

Володимир Донос – це лише один приклад того, якою непереможною може бути людина, яка не дозволяє страху, болю та розпачу запанувати над собою. Попри все, що пережив особливим і надзвичайним  чоловік себе не вважає. Йому як і всім буває дуже важко, досі мучать фантомні болі, сниться пекло, з якого вдалося вирватися, хвилюється чи зможе повноцінно жити із протезом.  Через це він багато курить, але  ще більше сміється і жартує.  Адже знає:  ніколи не можна втрачати іскорку віри, впадати  у розпач, якщо зміг вижити тоді, то зараз точно не має права здатися. Хоча, на мою думку, в його серці вже  не іскриться віра, вона там палає справжнім вогнем і вже ніколи не погасне, бо набагато сильніша від усіх видів зброї. Адже, правду кажуть, віра і молитва – це два крила, які ніколи не дадуть людині впасти.

 Ph ТРК "Буковина"