По дорозі до унікальності

Наша дорога до унікальності розпочалася 26 березня 2015 року. Але, мабуть, тоді ще ніхто не міг подумати, що почалося дещо грандіозне, захоплююче і унікальне.

Вишнівчицька ЗОШ стала ініціатором створення проекту, на тему, яка є глобальною проблемою людства — залежності людини від нікотину.

До участі в проекті було запрошено 8 шкіл із різних куточків України.  Саме після спілкування з учнями Маріупольської ЗОШ №65  і їхнім наставником, вчителем хімії В. Григою, з'явилася назва проету: #"Змінимо звички" та його гасло"Будь унікальним!" Всі ми розуміли, що приступимо до виконання нелегкої, але дуже корисної і потрібної роботи. Для того, щоб ефективно співпрацювати з учасниками з інших команд, всім нам потрібно було познайомитись. Це ми зробили за допомогою спільної он-лайн дошки Padlet .

 Оскільки роботи було багато, було вирішено поділитися на 9 команд, які будуть досліджувати проблему куріння з різних сторін. Тож у проекті були представлені такі групи: 

інформатиків (Вишнівчицька ЗОШ);

хіміків (Маріупольська ЗОШ №650);

медиків (Одеська ЗОШ№7);

біологів (Одеська ЗОШ №8);

літературознавців (Балабинський НВК"Престиж");

журналістів (Новоспаська ЗОШ);

художників (Борщівська ЗОШ);

англійців (Харківська ЗОШ №14);

істориків (Першотравенська ЗОШ)

А далі було 7 місяців наполегливої, але приємної роботи, вебінари, розмови у Skype, спільні конкурси та опитування, зустріч з багатьма талановитими людьми.

Однак, вся наша робота була б неможливою без використання сучасних засобів ІКТ. За допомогою найрізноманітніших і найсучасніших застосунків , ми могли спілкуватися на відстані, визначати своє місцеперебування на карті, разом працювати в спільній презентації, ділитися досвідом та враженнями.

Однією з важливих досягнень цього проекту є створення сайту, який стане потужною освітньою платформою для боротьби з тютютопалінням. Сайт-це міцна інформаційна база для кожної людини, яка зацікавлена у вирішенні такої проблеми як паління. Адже ми дослідили цю згубну звичку із усіх можливих сторін: починаючи з впливу на здоров'я і закінчуючи зміною фінансового становища.

Мабуть, цей проект був би просто витрачанням часу, якби перед нами не стояли конкретні цілі. Кожна з команд записувала у спільну таблицю свої ідеї та мету.

Тож за час роботи у міжшкільному проекті"Змінимо звички",                                                нам вдалося:

·         ​Сформувати раціональний погляд на дану проблему,

·         виховувати вміння протиставити справжні життєві цінності традиційним звичкам. 

·         .Дослідити історію поширення тютюнопаління та офрмити результати засобами веб 2.0.

·         Вчитися співпрацювати на відстані.

·         Довести переваги здорового способу життя. 

·         Оцінити шкідливий вплив куріння на здоров'я людини.

·         Проникнутись глобальною проблемою людства по боротьбі з шкідливими звичками, зокрема з палінням,

·          Розвивати навичкі комунікативні; дослідницькі, соціальні.

·         Розширити сферу пізнання та методи отримання знань.

Цей проект, став великим світом, що складається з 9  частин.

Дуже важливим дя усіх нас стала можливість спілкуватися на відстані зі своїми однолітками у різних куточках  країни.Нас розділяли сотні кілометрів, але жага до навчання, любов до своєї роботи та спільні переживання, можуть об'єднувати людей на відстані. Я думаю. співпраця з стількома людьми допомогла нам навчитися працювати в команд, разом вирішувати спірні питання та приходити до єдиного рішення. А все це є дуже необхідним у сучасному світі.

Справді, учасників проекту  розділяло тисячі доріг, сотні кілометрів, трішки інші звичаї та побут, але нас ніколи не розділяла мова, політичні переконання та непохитна віра в те, що все ще буде добре. І зовсім неважливо як ми почнемо об'єднувати наші думки. Спробувати можна навіть із спільної боротьби проти шкідливої звички. Головне, щоб дух єдності нарешті запанував у серцях кожного українця. Адже - ВСІ МИ ЖИВЕМО ПІД ОДНИМ УКРАЇНСЬКИМ НЕБОМ! 

Спасибі людині, що світові несе любов

Кожна людина у своєму житті хоче зробити якомога більше. Відвідати багато країн, дізнатися щось нове, познайомитися з багатьма людьми. Одним словом, залишити по собі пам'ять. Я думаю, тільки це може називатися справжнім життям. Але для цього не потрібно робити щось особливе. Треба мати міцну віру, нестримне бажання і серце, наповнене щирою любов’ю. Саме такою людиною є економ Тернопільсько - Зборівської Архиєпархії о. Володимир Фірман. Зараз ним захоплюються люди, його шанують, поважають та беруть приклад .

Але формування цієї, справді великої людини почалося у стінах Вишнівчицької ЗОШ. Саме цим учнем зараз пишаються всі вчителі. У 1982 о. Володимир розпочав свою першу навчальну стежинку, а в 1993 ступив у вже доросле життя. Був він щирою дитиною, добре навчався, захоплювався математичними науками. А в 1994р. зробив своє свідоме, напевно, найважливіше рішення в житті – став священиком. Навчався у Вищій Духовній Семінарії імені Йосипа Сліпого у Великій Березовиці, після закінчення якої розпочав свою службу в Зарваниці.

З роками він ще більше вдосконалив свою любов до Бога та людей. Як представник Марійського духовного центру з доброчинними місіями відвідав безліч країн: Італію, Іспанію, Німеччину, Люрд у Франції, Казахстан, Гібралтар.

Вільно володіє німецькою і російською. Добре знає і розуміє італійську.

Війна вплинула і на життя о. Володимира. З приходом російських військ на територію України він зайнявся волонтерською діяльністю. Разом з іншими священиками відвідав Сєверодонецьк, Станицю Луганську, містечко Щастя.

Також о. Володимир займається благодійністю. Він і матеріально, і морально допомагає Зарваницькому колегіуму “Знамення”, дитсадкам з усіх навколишніх сіл, приклався він до розбудови церкви у Різдвянах, допоміг з ремонтом церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі Вишнівчик.

До нього звертаються люди за допомогою і порадою, благословенням і підтримкою. Але, напевно, особливо трепетно ставиться він до своєї рідної Вишнівчицької школи. Завдяки допомозі о. Володимира у школі придбані столи для комп’ютерного класу, замінені вікна та куплені нові меблі для учнів початкової школи, зроблено нові стенди. Також він забезпечує дітей продуктами, допомагаючи шкільній їдальні. Колишній випускник школи організовує для учнів справжнє свято, даруючи солодкі подарунки на Миколая та Новий рік. Цього року постала проблема з харчуванням дітей у школі, тому о. Фірман взяв на себе її вирішення.

Напевно описати все те, що зробив для нашої школи о. Володимир, неможливо. Адже, коли виникає будь-яка проблема, колектив школи звертається до нього. І чесно кажучи, жодного разу ніхто не почув від нього відмови.

А, єдине, що можемо ми зробити для о. Володимира, щоб хоч якось віддячити за допомогу – це лише молитися за його здоров’я та Боже благословення в усіх його благородних намірах. Тож з доземним поклоном уся Вишнівчицька школа дякує о. Володимиру зі словами: ”Спасибі, що любов несете світу!”

 Бельзецька Наталія

"Люди, будьте взаємно ввічливі"

Всі ми мріємо жити в  ідеальній країні. Ми прагнемо справедливості, рівності перед законом, панування права в усіх сферах життя. Однак, для того щоб жити в ідеальній країні, потрібно бути ідеальним суспільством. На жаль,  багатьом людям зараз не вистачає елементарної вихованості, поваги один до одного, знання правил поведінки у громадських місцях.  Якщо ввічливість, повага до інших - це суто особиста справа кожного, то етикет у громадських  місцях стосується усіх людей.  Адже спостерігаючи за тим, як грубо можуть вказати на місце в автобусі старенькій бабусі чи на підвищеному тоні спілкуватися з покупцями в магазині, у підростаючого покоління можуть сформуватися зовсім неправильні цінності. Для того, щоб показати як не потрібно себе поводити і як ми виглядаємо зі сторони, я хотіла б навести приклади життєвих історій, свідком яких я була.

Спекотного  літнього дня у переповнений автобус зайшла старенька бабуся. У руках вона тримала дві великі сумки. Було видно, що дорога дається жінці нелегко,  адже руки у неї тремтіли, вона щоразу  потирала ноги, не в силі стояти у переповненому транспорті. Молода дівчина не зразу здогадалася уступити місце для бабусі та все-таки підвелася для того, щоб старенька жінка могла сісти. Аж раптом, біля пенсіонерки з’являється чоловік років 40-ка.Він починає сперечатися з нею. Відкрито ображає. Спочатку бабуся переводить все на жарт, вдає ніби не чує слів чоловіка. Однак він не зупиняється:

-         Я не бачив, щоб ви платили за проїзд. Думаєте, що зможете мене обдурити. Я все бачив. Ви злісний порушник.

-         Я заплатила, - спокійно відповіла жінка, - але оскільки квитків у касі вже не було, я розрахувалася з шофером автобуса.

-         Так я вам і повірив, - не вгамовувався чоловік, - а чому ось ця дівчина стоїть, якщо у неї є квиток, а ви без квитка сидите на її місці. Якщо не можете стояти, то чого їхати!

Відповідати на ці слова бабуся довгий час не хотіла, та все-таки змогла вимовити слова, які, мабуть, нікого не залишили байдужими:

-         Їздити я повинна, хоч це мені дуже важко дається. А якщо б у тієї дівчини було стільки розуму, як у тебе, то я б все ще стояла.

Старенька жінка вийшла на наступній зупинці. А в автобусі запанувала тиша. Кожен думав, аналізував та робив висновки. Засоромлений чоловік  не відповідав більше нічого. Але як би не було прикро , я дуже сумніваюся, що цей урок він запам’ятає на усе життя.

Подібний випадок трапився в одній з маршруток. На прохання жінки зупинитися шофер відповів:

-         Не буду я зупинятися. Треба мені тільки двері відчинити, як всі люди повибігають. Сидіть собі!

На це жінка не відповіла нічого. Адже вона звернулася до шофера з словами ”вибачте” та ”чи не могли б ви”. А у відповіді не було і натяку на вихованість.

    Наступна історія трапилась біля прилавка одного з магазинів.  Молода         жінка з дочкою-підлітком підійшли до вітрини та ввічливо запитали:

-         А ось такі сукні, тільки меншого розміру у вас є?

Продавець пив каву і продовжував говорити по телефону. Декілька хвилин,  простоявши біля прилавку, мама з донькою пішли.

-         Ви куди пішли! То, що не потрібна вже вам сукня? Я для кого дзвонив!

-         Ми не знали, що ви телефонували за сукнею. Ви пили каву і розмовляли по телефону.

-         То я маю все залишити! Навіть каву не можна попити, через те, що ви прийшли! Продавця зовсім не хвилювало, що за цією сценою спостерігала донька жінки і вона може подумати, що кричати на зовсім незнайому людину це звична і допустима річ. Жінка з донькою пішли за покупкою в інший магазин, де працювали ввічливі люди. А чоловік так і залишився стояти з сукнею та вже без покупців. Адже підійти до нього більше ніхто не наважувався.

Всі ці історії,  які ми можемо спостерігати протягом дня, ще раз доводять: у нас буде омріяна держава тільки тоді, коли ми зможемо хоч трішки наблизитися до ідеалів поведінки в європейських країнах.

Однак, ні в якому разі не потрібно забувати, що не всі працівники у сфері послуг та обслуговування є неввічливими та невихованими. Є дуже багато тактовних людей, які можуть порадити, допомогти та підняти настрій на весь день. І мені дуже хочеться, щоб таких людей було якомога більше. Кожен з нас сам вибирає як йому поводитися між людьми. Але не потрібно забувати: ми  можемо змінити все, крім першого враження.

Добре аналізуймо всі свої дії та вчинки, адже ми будуємо суспільство в якому нам і з вами жити. Тож, як писала Ліна Костенко: ’Так багато на світі горя…Люди, будьте взаємно ввічливі’

Творчий учитель: Як боляче, матінко-школо!

Творчий учитель: Як боляче, матінко-школо!: Світлій пам' яті  близькогоТовариша, сердечного Друга, Колеги по роботі, Директора Вишнівчицької ЗОШ І-ІІІ ст. - Бенів Любові Омелянів...

Холодний день, гарячі сльози

Тремтливі порухи руки

Пройшов і вересень, пройшли морози

Та тільки не вернулись Ви.

Ви не повернетесь ніколи

Я не почую більше Вас.

І не відкриє двері школи

Та материнська лагідна рука.

День народження в мертвих також буває

Лиш слів тут не потрібно підбирати.

Їхня душа одного вимагає:

Ніколи їх в житті не забувати.

                                      Б.Л.О.

Я патріот

Феномен курця або як Їм це вдається...

Кожна погана звичка, як наслідок, веде за собою ряд проблем. Така шкідлива звичка як паління - не виняток. Всім нам добре відомо, яку шкоду організму завдає куріння. Це проблеми з дихальною системою, хронічні захворювання гортані, бронхів, можливе погіршення слуху і роботи серця. Також курець -  це поганий приклад для наслідування, а сигаретний дим особливо шкідливий для дитячих організмів. Однак,  паління приносить шкоду не лише здоров'ю людини, а й не на жарт б'є по гаманці. Саме на фінансовій стороні паління, я б хотіла зупинитися детальніше.

Людина,яка тільки почала палити викурює близько 5-8 сигарет в день. В той час, коли для  курців "зі стажем" пачки (20 сигарет) інколи буває замало. Кожен може знайти цигарки в  залежності від вподобань та розміру гаманця. Треба зазначити, що з 1 січня 2015 р. вступило в силу рішення уряду про підвищення цін на тютюнові вироби. В середньому ціна пачки сигарет з 10.90 піднялася до 15 грн. За допомогою нескладних розрахунків можемо з'ясувати скільки коштів витрачає на цю шкідливу звичку курець:
                      15*30=450(грн/місяць)
                       450*12=5400(грн/рік)
І це при тому, що середньомісячна заробітна плата мешканця Тернопільщини становить 2997 грн. Хоча, ні для кого не секрет, що зарплата може бути і значно меншою. Напевно, це і можна назвати "феномен курця". Адже, при таких низьких доходах та настільки високих цінах на товари першої необхідності, курці все-таки знаходять гроші на пачку цигарок. 5400 грн. на рік! Погодьтеся, у такий економічно складний час ці кошти можна було б витратити більш раціонально. 

Однак, не потрібно забувати, що не всі користуються сигаретами економ варіанту. В одному з інтерв'ю молодий чоловік зізнався, що витрачає на сигарети 600 грн на місяць.
 7200 грн на рік. Це був курець зі стажем 9 років. 
                     7200*9 =64800 грн.
Чи не задороге задоволення?!  За ці кошти можна придбати велику кількість більш потрібних і головне  - не шкідливих речей! Тільки задумайтесь: людина витрачає такі великі суми на задоволення, яке її ВБИВАЄ!!! 

Звичайно, ніхто не має права вказувати і повчати. Курити чи ні- самостійний і особисий вибір кожного.                                                       Не можна не взяти до уваги і те, що у різних людей зовсім різний майновий стан, який можливо і дозволяє таке недешеве задоволення. 

Але на завершення, хочеться сказати: у наш економічно складний час, скроплений болем війни, є люди, які дуже потребують нашої допомоги. Тому треба добре думати для чого ми витрачаємо, здавалося б , невелику суму - 20 гривень в день.

  "Феномен курця"

Давайте ставати унікальними разом

Кожен із нас унікальна і особлива людина. Ми наділені різними талантами, у всіх свої переконання, правила та думки. Однак, ми втрачаємо свою індивідуальність, коли підчиняємось поганим звичкам. Тоді ми вже не унікальні люди з критичним мисленням, а сіра маса, обділена власною думкою. Людині властиво помилятися, піддаватися спокусам цього світу. Серед багатьох шкідливих звичок, ми зупинилися на одній з найжахливіших. Адже вона завдає шкоду людині приховано, день за днем, забираючи у неї найдорожче -здоров'я і навіть життя. Цією поганою звичкою є куріння. Сигаретний дим найдзвичайно шкідливий для людей, а особливо для підлітків. У ньому міститься велика кількість небезпечних речовин, що знижує рівень антиоксидантів, які допомагають організму захищатися від різних біологічних стресів.

Для того, щоб протистояти цій непотрібній для життя звичці, було вирішено створити проект, який отримав назву"Змінимо звички" та гасло: "Будь унікальним!" У проекті взяло участь 9 шкіл з різних областей України. Спершу всі учасники познайомилися між собою у скайпі , а потім створили спільну презентацію на одному з хмарних сервісів. Роботи було чимало, тому було вирішено поділитися на певні групи: журналістів, інформатиків, медиків, хіміків, художників,  літераторів, біологів та істориків. Наша Вишнівчицька школа під керівництвом вчителя математики та інформатики Попель С. М., виступила ініціатором створення цього проекту. Спільно з іншими вчителями було сформульовано його мету та основні цілі. Результатом роботи команди інформатиків Вишнівчицької ЗОШ стала спільна презентація для знайомства учасників, екскурсія школою та ролик "Куріння:звичка чи потреба", створений групою журналістів.

За допомогою цього проекту ми хотіли знайти відповіді на основні питання, пов'язані з палінням. Отже, нам вдалося  з'ясувати:


  Найбільш негативними      сторонами куріння є:

1. Погіршення стану здоров'я
2. Суттєві фінансові витрати
3. Поганий приклад для виховання дітей

 Основні причини тютюнопаління:

1. Для зняття стресу
2. За компанію
3. Щоб не бути"білою вороною"
4. Бути "справжнім мужчиною"

Пропонуємо альтернативу вирішення проблем,що сприяють курінню:

1. Знімаємо стрес, слухаючи приємну музику
2. За компанію можна навчатися, відпочивати, займатися корисними справами
3. Не бути сірою масою, мати критичне мислення
4. Цигарка у зубах не прикрашає чоловіка, а підходить Вовку з "Ну, постривай!"

Які банальні причини!
А які сумні наслідки: поступове знищення здоров'я і регулярне спустошення сімейного бюджету!

Так несподівано наступило літо, а з ним і закінчення проекту. Думаю, для кожного з його  учасників,  два місяці напруженої роботи не стало тягарем, а, навпаки, принесло чимало задоволення і море позитиву.
Зараз всі ми маємо можливість відпочити і набратися сил для нового навчального року і, можливо, ще одного захоплюючого проекту.
Сподіваюся, нам вдалося переконати людей позбутися шкідливих звичок.
Тож давайте ставати унікальними - разом!

Один бой Кожедуба И.Н. на Ла 7

Історія гідності: Друга світова війна

Розп'ята Україна

Розп’ятий прапор на хресті,

Розп’ята Україна.

За що нам,земле, муки ці?

За що в крові калина?

Я ще не жила у війні

І я не бачила ще крові

Невже померли всі борці?

За вогник нашої свободи.

Я більше не вірю в янголів..

Я більше не вірю в янголів.

Вони полетіли в інші краї

Надоїло прибігати до крайності

Надоїло читати поміж рядки

Ти ж так хотіла жити

Ти мрії будувала і сім’ю

Невже не маєш сил здійснити

Щоб жити потім як в раю

Ти ж так хотіла літати

Далеко над сонцем ясним

Чому ж не судилося стати

Бо мрії згоріли як дим.

Ти більше не хочеш жити

Не хочеш сльози і біль нести

За все на світі треба платити

Та чи побачиш цю плату ти

Життя одне його ти цінуй

Біль ти забудь і життя не марнуй

Бо кожен у черзі займає свій ряд

Не може померти все людство підряд.

Намалюю у серці любов

Погляд один ціною у щастя

Вже більше не буде сумних молитов

Ти заживеш нарешті, як в казці

І намалюєш у серці любов.

Погляд твій може лід розтопити

В ньому є щастя й багато  тепла.

Я буду завжди ним дорожити

Він став частиною мого життя.

Погляд був щирий й приємний, як сон,

За нього могла б я багато віддати

Погляд може породити любов,

А може життя мені поламати.

Твій погляд найкращий, найкращий з усіх,

Він мав дарувати мені лиш любов,

А потім ти зник і прийшла разом ніч

Й сумні молитви повернулися знов.

У відблисках почуттів

На хвилях емоцій, у  відблисках почуттів

Ти вірші складаєш і присвячуєш їй

 Вона те читає та серце німе

Ніколи не скаже де правду знайде.

 На хвилях емоцій летіти б нам в небо.

На сльозах вітрил будувати човен.

Вона вже  давно не чекає на тебе,

А серце німе і досі ще жде.

Мамі

Коли на землю ангел увійшов
Всі дивувалися його красі і силі
Невже він прихисток собі знайшов
Посеред тьми де ночі сірі

Його спитали хто ти де живеш
Чого з’явився ти цієї днини
Невже не знаєш що ти тут помреш
Якщо не підеш цеї же хвилини.

А ангел мовив як і всі святі
Я тут повинен зоставатись
Моє дитя страждає на землі
Не можу з нею я ніяк розтатись.

Та хто ж дитя твоє усі питали
Чого воно отут саме,
А ангел слухав що вони казали
Він відповідь їм скоро принесе.

Не ангел я а лиш проста людина
Що не залишить дочку у біді
Я тут бо тут моя дитина
Яка не може жити у сльозі

І всі нарешті зрозуміли
Що ангелом так МАМУ звуть
Вона є ангелом родини

Й її любові не заснуть.

А світ іде..

А світ іде, світ не чекає

Минає все: і радості й жалі,

Моя лиш пам’ять досі пам’ятає

Усмішку і застиглий біль.

Вона ще пам’ятає самоту,

І сльози всі пролиті пам‘ятає,

І не забуде в школі пустоту

Й урок останній ще її тримає.

В житті смертей багато ходить

Багато душ шукають свій причал,

Є серед них й мої герої,

А є й такі. Що й плакати не варт.

Мій світ не йде, мій світ чекає,

Чекає усмішок і Вашого тепла

Лише одного він не знає

Усмішки і тепла давно нема.

Я почекаю скільки треба,

Я буде вести в світі боротьбу.

Любити, пам’ятати, вірити - потреба,

Яка тримає серце на плаву.

Нехай ще котяться сльозинки-роси,

Нехай життя готує ще удар.

Я заробила вже великий досвід

І я здолаю й цей життя удар.                            

                                                    

                                                   

    Б.Л. О

Весна

Вдихаю я повітря від весни

І радістю наповнюються очі

Не треба вже ніякої зими

І так буде слова ж мої пророчі

Весна це казка що дарує радість

Закохує у себе знов і знов

Зникає все і біль і каліч

Лишається одна любов

Весною ми були щасливі

 я усміхалась ти відповідав

Ми будем завжди от такі красиві

та час кохання обірвав

 

Пройшли роки і молодість зів’яла

І інші плани і чужа краса

Я так нікого більше й не кохала

Лишилась згадка і моя весна.

Лишились сльози і слова,
лишився біль у темній ночі
Бо кажуть, що Герої не вмира.
Вони нам з неба дивляться у очі

Вірте! Мрії здійснюються

Напевно, найважливіше в житті людини - вміння вірити і працювати. Вірити в те, чого хочеш, чого прагнеш, на що сподіваєшся. І обов’язково працювати, для того щоб все це здійснити. Все життя ми живемо у мріях і бажаннях. Деякі з них здійснюються, а деякі так і залишаються просто мріями. Так що ж потрібно зробити для того, аби нездійсненна мрія стала реальним досягненням? Насамперед, це щиро вірити, не переставати мріяти і наполегливо працювати. Якщо маєш всі ці якості, можеш бути впевненим - твоя мрія здійсниться. Адже завдяки цьому і здійснилася мрія моєї школи.

Я навчаюся у маленькій, сільській школі з просторими, красивими класами, талановитими і відданими педагогами, з цікавими та допитливими учнями, але з малою наповнюваністю в класах. Мала кількість учнів, всього 102, не давала можливості пройти відбір у конкурсі Національного проекту « Відкритий світ - 2000 шкіл» та отримати там перемогу. Але не цього разу. Оголошення про набір учасників у Національний проект ”Відкритий Світ” першою прочитала вчитель математики та інформатики Попель С.М. Саме вона запалила іскру віри та перемоги в учнів і вчителів і довела, що мрії все-таки здійснюються.

Вся школа радо зголосилася брати участь у цьому проекті, адже перемогою в ньому були 5 сучасних мультимедійних комплексів та цифрових лабораторій , обладнаних електронними дошками Аpple для учнів 5-9 класів. Але для того, щоб їх отримати, потрібно було створити 5-ти хвилинний ролик, який би давав відповідь на головне питання: «Чому саме наша школа має взятии участь у Національному проекті Відкритий Світ?» Після цієї новини учні радо взялися до роботи. Ні одного дня осінніх канікул не було витрачено на відпочинок. Учні збиралися в школі, складали сюжет ролика, розігрували інсценівки, брали один в одного інтерв’ю, навіть і батьки не були байдужими до цього конкурсу.

Але, напевно, найбільше сил до цієї справи приклала Попель С.М. Адже вона збиралася з учнями, запрошувала їх до себе додому, не спала ночами, монтуючи ролик. А на питання: « Чому цей ролик переможний?», просто відповідала: «Він щирий, справжній, а головне- учнівський». Навіть саму роботу вона підписала не своїм прізвищем, а “учні Вишнівчицької ЗОШ, що вклали в цей ролик серце, душу і дорогоцінний час». І ось коли ролик був нарешті готовий, сайт, на який його потрібно було відіслати, став недоступним. Однак, ніхто не втратив надіїі і через декілька днів сайт все-таки відновили. І Вишнівчицькій школі залишилося тільки чекати. З тривожними відчуттями Світлана Михайлівна заглянула в списки шкіл-переможців і не побачила там нашої школи. Це був важкий час, адже навіть всі ентузіасти цього проекту втратили надію. Однак, тільки не Світлана Михайлівна, через 2 тижні, в ніч перед святом Миколая, вона знову із хвилюванням заглянула в інші списки, і яким було її здивування, коли між назвами інших шкіл, вона побачила Вишнівчицьку. Це була справжня перемога. Незважаючи на малу кількість учнів, недостатню швидкість інтернету, відсутність медичного кабінету, учні нашої школи матимуть змогу навчатися за допомогою високотехнологічного обладнання. Однак , коли пройшов весь ажіотаж і захоплення перемогою, постало багато фінансових проблем : виготовлення проектної документації будівлі школи, підключення швидкісного інтернету, підведення WIFI . Згодився допомогти і сприяти вирішенню цих проблем постійний меценат і спонсор школи, людина щирого серця і доброї волі – о. Володимир Фірман. Отож учні Вишнівчицької школи з нетерпінням чекають встановлення сучасної техніки.



Але і після перемоги залишилося чимало людей, що й досі не вірять, сумніваються. Це люди, які не вклали в цей проект головного - власної любові. Тож нехай повірять всі, хто досі не вірив, нехай зрозуміють ті, хто все ще сумнівається, адже, як говорив відомий поет-лірик Павло Грабовський: ”Мало нас, та це - дарма. Міцна віра рушить скали ”.

Пишіть листи і надсилайте вчасно

Одного разу, переглядаючи на поличці книжки, в пошуках літератури до душі я натрапила на особливу книгу. Вірш Ліни Костенко ”Пишіть листи” із збірки ”Вибране”, надзвичайно мене зацікавив. Поетеса просила надсилати листи людям, які їх чекають і потребують, незважаючи ні на що. Написати свій лист вирішила і я, адже знала, що є людина, яка його справді чекає. Отож, мій лист був адресований – українському солдату. Написання листа не забрало багато часу, тому що я писала те, що відчувала, бажала бійцю здоров’я, терпіння, швидше повернутися додому, побачитися з рідними. На завершення листа, я написала свій номер телефону і попросила солдата передзвонити. Довгих два тижні я чекала дзвінка і коли майже втратила надію отримати відповідь – подзвонив він.

Сергій родом з Ужгорода, добровольцем він вирушив на Схід. У січні минуло 70 днів, як він разом зі своїм сином захищає нашу країну у Северодонецьку. Військовий розповідав, що не всі люди в цьому місті підтримують українську армію,є чимало тих, які виступають за злочинну владу на Сході. Багато говорив Сергій і за молитву, казав, що саме вона всіх нас об’єднує . Та, напевно, найбільше радів солдат за переданий лист. Довго дякував і просив писати надалі. Велике хвилювання не дозволило мені запитати ким був Сергій у мирному житті, в якому підрозділі він зараз служить.

Ця десятихвилинна розмова назавжди змінила всі мої уявлення про війну. Після розмови у мене тремтіли руки, серце виривалося з грудей, а в голові була лише одна думка: ”Я говорила з Героєм” Саме тоді я зрозуміла наскільки важливою для військових є наша підтримка. Адже я ніколи не думала, що можу чимось допомогти українським бійцям.

Наступні два тижні я не відпускала телефону з рук, чекала можливості знову почути Сергія. І цей омріяний дзвінок нарешті пролунав. 6 січня, коли вся країна затримала подих, в очікуванні народження Ісуса, до мене знову подзвонив солдат. Боєць не представився, а тільки сказав, що проходить військову службу в Луганській області. Хоча тоді мене зовсім не цікавило його ім’я – в моєму серці він вже був названий Героєм. Це була коротка розмова,пронизана моїм захопленням, змішаним з болем і його гарячим серцем, тепло якого я відчувала через сотні кілометрів. Військовий нічого не розповідав про себе. Він постійно дякував за лист, казав, що саме це його підтримує. На мої слова про святковий настрій, наближення Різдвяних свят, солдат просто відповів:”Радій, за нас не переймайся, ми тут воюємо для того, щоб ти ніколи не сумувала”. На ці слова я нічого не відповіла – не дозволили сльози.

Коли ця коротка розмова завершилася, я просто сиділа і думала. В моїй голові бігали сотні думок, сотні питань, на які я б хотіла почути відповідь. Серце і досі грів надзвичайно приємний голос українського солдата. Нарешті подолавши хвилювання, я почала аналізувати свою розмову з двома військовими. Хоча це були дві різні людини, вони дзвонили в різні дні і різний час, було те, що їх об’єднувало. Вони були Героями, людьми з незламною волею, в обох розмовах мене вражала їхня надзвичайно освічена мова. Складалося враження, що жоден поет чи літературознавець не вміє так гарно володіти словом. Адже їхня мова заворожувала, голос був надзвичайно спокійний і приємний. Тоді в моїй голові була лише одна думка:” Чому саме такі люди мають терпіти негоду, недоїдати, потерпати від спраги і найважливіше: чому вони мають щодня ризикувати своїм життям? ” Відповідь з’явилася у моїй голові дуже швидко: тому, що вони Герої.

Цілий вечір я просила Бога оберігати всіх військових, опікуватися їхніми сім’ями і подарувати нашій Україні такий очікуваний і вимолений мир.

Номера цих двох військових я зберегла у себе в телефоні та назавжди у своєму серці. Адже я знаю: Герої обов’язково подзвонять ще раз і нарешті повідомлять новину, на яку чекає вся країна:”Війна закінчилася. Ми перемогли!”

Тож всі, хто зараз думає про те, як допомогти українській армії, зробіть так, як писала Ліна Костенко: ”Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати. Коли є час, коли немає часу і коли навіть ні про що писати..”